Карачунівський (Західний) водоспад в м. Кривий Ріг

Карачунівський (Західний) водоспад в м. Кривий Ріг

Карачун - чорна смерть по-татарськи.
Сонце не поспішаючи садилось за обрій, повільно рухались вперед чумаки. Попереду відкрився спуск, що веде в широку долину, що заросла густим зеленим лісом.
На одному з чумацьких возів, вдягнений в білу домоткану свитку, сидів дід. Чорну його шапку відтіняли великі пасма біло-сивого волосся, серед чумаків дід Онисим був найстаршим. Понад півстоліття пройшло з тих часів,  як він таким же молодим, як зараз його онук, вперше пішов з чумаками в далеку мандрівку...
Швидко минає час...
- Ось тут і будемо ночувати, - сказав, ні до кого не звертаючись, дід Онисим.
Всі знали: його слово - закон. Тільки онук перепитав:
- А тут безпечно? Серед степу воно, звісно, краще, так як ці місця нещасні для нашого брата.
- Не бійся, це колись небезпечно було, коли я був молодим чумаком. З тих пір і прозвали це місце "чорною смерттю". Татари дали таку назву. По-їхньому це звучить "карачун".
Люди спустились в долину і стали готуватись на ночівлю. Втомлені за день, розсілись вони довкола жаркого багаття, де готувалась нехитра їжа. Згодом усі  чумаки взялися за скромну вечерю.
- Послухайте, діду, а чому татари дали таку дивну назву -"Чорна смерт" - цій тихій долині. До чого тут вона?
Дід зібрався з думками.
- Ну що ж, розповім про те, що в пам'яті моїй зберіглось. Часто ходили цим шляхом чумаки. А часи ті були не спокійні: татари часто налітали з Криму. Грабували. Старих і слабких вбивали, топтали кіньми, а дужих, здорових в полон забирали, в неволю.
Дізнались татари про цю долину, про цей ліс зелений густий, про шлях старий чумацький через нього. І зробили там засідку. Втомились чумаки з далекої дороги, та й не очикували вони нападу. І не побачили вони сходу сонця, не довелось їм запрягати волів. Татари сами це зробили, а чумаки залишились спати навіки в цій долині.
Кілька разів так було, а потім перестали ходить чумаки цим шляхом, стали обходити цей ліс густий стороною. Після своїх нападів татари назад вертались чумацьким шляхом. І тут на відпочинок ставали. Вдале місце тут: влітку вночі прохолодно - ріка недалеко. Довго це тривало. Не раз чув цей ліс стогони нещасних полонених. Незабаром в цьому лісі не було щодного клаптика земли, не политою сльозами або кров'ю чумацькими, дерева гули за сотні верст.
Почули цей гул запорожські козаки. Соромно стало чумакам, і стали кликати вони козаків:
- Гей, хлопці-запорожці, допоможіть нам татарву розбити!
- Чуємо, браття, йдемо на допомогу.
З бідним скарбом повертались татари: злі, втомлені. Зупинились вони на відпочинок в цій долині. Але не стали завзяті і чесні козаки бити сонних татар.
- Вставай, татарин клятий, на бій праведний! - закричали наші козаки.
Важким було пробудження ворога. Як орли налетіли на них запорожці і чумаки, рубили своїми шаблями, нікого не жаліли. Щоден з татарської орди не втік живим. Всі загинули на землі нашій, яку так довго грабували. А вже  їх нащадки охрестили це місце "карачун - "чорна смерть", - тому що  вночі прийшла смерть і була страшною і жорстокою.
Попрощались запорожці з чумаками, пішли на кордони стерегти землі наші від ворога. А чумаки повернулись до свого діла, їздять теперь цим шляхом, возят сіль да рибу.
Замовк дід Онисим.
Минули роки, час зтер старий чумацький шлях, і густий ліс, в якому йшла жорстока битва, зник.  І тільки назва "карачун", що перетворилась згодом в "Карачуни", залишилась як нагадуваття про ті далекі і нелегкі для нашого українського народу часи. Нелегкі, але героїчні. 

Карачунівський водоспад вважається місцевою пам'яткою і літніми днями завжди тут багато молоді. Особливо водоспад красивий в дні спуску води з водосховища.