Місто Лозова (Харківська область)

Місто Лозова

 Источник_1, источник_2, источник_3

Думки про те, що до Лозової досі не завітали шукачі, не давала нам спокою. Тому ми знайшли привід зробити тут схованку, присвячену цьому місту. Звісно, ми знайшли місце (воно зображено на фотографії) і заховали контейнер.

Ми знайшли чимало цікавого зі славної історії Лозівщини і пропонуємо вам долучитися до неї і побувати там.

Історія міста

Історична область України, до якої належить місто – Слобожанщина. В 1869 році розпочалося будівництво станції Лозова. Цей рік вважається роком заснування Лозової.

Станція „Лозова” почала діяти в 1872 р. Але через те, що станції зі схожими назвами часто плутали, в 90-х р.р. XIX ст. вони отримали свої нинішні назви - Лозова і Панютине. Довгий час існувала думка, що корекція шляху відбулася при сприянні видатного російського вченого-теоретика у галузі портової гідротехніки М. М. Герсеванова (1830-1907). У період розвитку залізничного будівництва в країні він очолив перший в Росії Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення. Але документально його втручання у цю справу не підтверджується. Але дарма. Вже те, що його ім'я, аристократа, дворянина з давньою родословною, користувалось повагою і в післяреволюційні часи, говорить на його користь. ^{(http://infoport.com.ua/istoriya/istoriya-lozivschini.html)}

За короткий час Лозова стала важливим залізничним вузлом — тут сходяться шляхи на Харків, Донбас, Полтаву та Катеринослав (ніні – Дніпропетровськ). Вступивши в дію, залізнична магістраль з’єднала хлібні райони з морськими портами, вона ж і сприяла розвитку цього регіону. Лозова стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобережжі. В місті почали з’являтися торгові склади, хлібні елеватори, борошномельні підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, контори, банки. На той час Лозова була селищем з населенням близько 4 тисяч чоловік.

З приводу походження назви міста ми знайшли дві думки. Згідно з однією, назва «Лозова» походить від слова «лоза». За однією з версій походження назви, в Лозовій протікала річка Лозова, за іншою — на берегах цієї річки було дуже багато лози. (На наш погляд, ці версії зовсім не протирічать одна одній. Скоріш за все, річка Лозова саме завдяки заростям лози і отримала свою назву, яка у свою чергу обумовила назву населеного пункту).

Відомий радянський письменник В.Г.Ян дотримується іншої думки. Він пише наступне: "Залозний шлях — дуже давній торговий шлях від Азовського моря до Дніпра. «Залозний» пішов від стародавньої вимови слова «залізо», так як по цьому найкоротшому шляху караванами провозилось залізо, яке в давнину було цінним металом і доставлялось з Китаю і інших місць Азії. (Забелін, Брун.) Ця назва «Залозний» і збереглось у зміненій назві станції «Лозова» " (Джерело - пояснення до книги «Чингиз-хан»).

Саме селище поділялося на дві частини — Авилівку та Заруднівку. В першій селилися бідні робітники, що працювали на залізниці або на невеликих підприємствах Лозової. Друга частина, Заруднівка, була престижним районом, де мешкали купці, дворяни, чиновники тощо. Вона мала дерев'яні тротуари, кінотеатр, ринок. Значною була частка єврейського населення.

У грудні 1917 року, коли на Україну почався наступ 30-тисячного корпусу російських більшовицьких частин під командуванням В.Антонова-Овсієнка. Після взяття Харкова, червоноармійські загони під командуванням О.Єгорова і М.Руднєва взяли напрямок на Павлоград. 14 грудня вони наблизилися до станції Лозова. Але на підступах до станції їх зустрів запеклий опір невеликих загонів Лозівського гайдамацького куреня і Павлоградського Вільного козацтва. Попри значну перевагу в чисельності й озброєнні червоні змогли розгромити оборонців станції лише на 3-й день безперервних боїв. Вибиті зі станції рештки гайдамаків і козаків продовжували оборонятись і затримували просування більшовиків на південь. Останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці сучасного парку Перемоги і тривав кілька годин. За спогадами, тоді ніхто з гайдамаків і козаків не лишився живим. Близько 10 українських воїнів були поховані в шанцях на місці останнього бою.

У квітні 1918 р. Лозова була звільнена українськими військами генерала Всеволода Петрова. В кінці 1918 р. вівся братовбивчий бій між військами Армії УНР та махновцями. Про це є свідчення зокрема у спогадах українського письменника Володимира Сосюри, на той час козака Армії УНР. В січні 1919 р. Лозову захопили червоні війська Павла Дибенка. Влітку того ж року селище захопили російські білі війська. Того ж року їх змінили червоні, встановивши тут Радянську владу. Проти неї боролися загони повстанських отаманів та українське підпілля.

Після встановлення Радянської влади в Лозовій відбувалися репресії, було знищено усі церкви. Під час Голодомору у Лозовій гинули люди, вони лежали просто на станції. ^{http://uk.wikipedia.org/wiki/Лозова_(місто)}

В 1926 році почали функціонувати паровозне депо, дві електростанції, млини, маслобійні, завод безалкогольних напоїв, хлібопекарні. До кінця 1927 року селище вже налічувало понад 12 тисяч жителів. В 1928 році Лозова стала великим залізничним вузлом. Через Лозову в промислові райони держави йшло вугілля з Донбасу, нафта та сільськогосподарські продукти з півдня. В серпні 1928 року Харківський окружний виконком постановив віднести селище Лозова до категорії міст. До початку 40-х були відстроєні промислові підприємства: олійня, цвяховий та дротяний заводи. Збудовано водопровід, засновано парк культури та відпочинку, споруджено будинок культури, стадіон. Восени 1941 року Лозова була захоплена німецькими військами. Фашистське командування надавало великого значення місту, яке було воротами до Донбасу. Під час війни місто шість разів переходило з одних рук до інших. Місто було сильно зруйноване. В 1944 році в місті лишилося близько 7 тисяч населення.

Вигідність економіко-географічного положення вплинула на промисловий розвиток міста. Становленню міста як крупного промислового центру Харківської області сприяло будівництво в 60-х роках найбільшого за обсягами продукції і чисельності працюючих на підприємстві – Лозівського ковальсько-механічного заводу. Датою народження підприємства вважається день, коли було виготовлене перша штамповка – 29 березня 1966 року.

Організована в 1933 році майстерня з ремонту сільськогосподарської техніки, в 1958 році була перетворена в авторемонтний завод, на якому проводився ремонт задніх мостів автомобілів. Прообразом сучасного ВАТ «Лозівській завод металоконструкцій» була машинно-тракторна майстерня, створена в 1930 році для ремонту тракторів і сільгоспінвентаря. У 1958 році майстерня була перетворена в ремонтний завод. У 1959 році був заснований завод «Трактородеталь», який успішно працює і сьогодні.

Найстарішим підприємством є Панютінській вагоноремонтний завод, який був заснований в 1869 році. Зараз – це Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів «Укрспецвагон».
^{(http://lozova.org/lozova_olastnoj_centr/istoriya_mista.html)}

Лозова - дуже зелене місто. Ось сквер імені Тараса Шевченка, де встановлено його бюст.

Лозівчани шанують пам'ять воїнів та своїх земляків, які віддали своє життя за свободу свого народу.

Серед відомих людей міста – Кучеренко Микола Олексійович – конструктор кращого танка другої світової війни  (Т-34), пам'ятник якому встановлено на його честь у центрі міста.

Символіка міста

Символікою міста Лозова є герб та прапор. Головним елементом герба та прапора є золота гілка лози та чотири перехрещені стріли. Кольори міської символіки – малиновий та зелений. Малиновий - колір козацьких стягів (нинішня територія міста входила до Орільської козачої паланки Війська Запорізького), зелений колір – колір герба Харківської області, у геральдиці символізує достаток, родючість, волю, мир.

Герб міста Лозова являє собою геральдичний щит, закруглений знизу (іспанський). Щит поділений по діагоналі на дві частини. Верхня ліва частина – малинового кольору, на якій розміщена золота гілка лози, що пояснює походження назви нашого міста. Права нижня частина – зеленого кольору, на якій зображені чотири перехрещені срібні стріли, що пояснюють історичну особливість нашого міста яке розміщено на перехресті чотирьох важливих шляхів.

Навколо щита – картуш у стилі українського бароко. Зверху картуша – срібна мурована корона – ознака статусу міста. Поза щитом - перехрещені молоток та розвідний ключ, як символи промислової індустрії та залізниці – провідних галузей нашого міста. Молоток та ключ обрамлені стрічкою малинового та зеленого кольорів. Внизу на стрічці – надпис золотим кольором «Лозова».

Пропорції герба – висота до ширини 8:7, заокруглені частини герба являють собою ? кола з радіусом окружності, рівною 1/8 висоти герба.

Прапор міста Лозова являє собою прямокутне полотнище у співвідношенні ширини до довжини 2:3 , яке складається з двох горизонтальних, рівних по ширині смуг. Верхня – малинова із зображенням у верхньому лівому куті символів, що присутні на гербі –перехрещені срібні стріли та золота гілка лози. Нижня смуга – зеленого кольору. Кольори прапора є основними кольорами герба міста. Древко Прапора міста дерев’яне, має довжину 2,5 м, діаметр 5 см, завершується латунною ажурною пікою, всередині якої Тризуб. Лицьова та зворотна сторони прапора міста, мають двостороннє, дзеркальне зображення. Прапор міста має оригінал і дублікати, розміри яких відповідають меті їх використання.
Авторами символіки міста є співробітники Лозівського краєзнавчого музею В.Харченко і А.Лісніченко. ^{(http://infoport.com.ua/simvolika-goroda.html)}

День міста лозівчани святкують 16 вересня .
Карту міста з назвами вулиць ми знайшли на інформаційному порталі Лозової ^{(http://infoport.com.ua/karta-lozovoy.html)}.