м. Кам’янець-Подільський. Домініканський монастир.

Розквіт католицької святині в самому серці Кам’янець-Подільського починається на рубежі XVI – XVII століть – монастир отримує кам’яну келійну будівлю замість дерев’яної. Протягом нетривалого турецького панування (1672-1699) комплексу Домініканського монастиря (не дивлячись на переобладнання в мечеть) практично не торкнулися архітектурні зміни пов’язані зі зміною віросповідання, якщо не брати до уваги установку на його території фонтану, мінбару (кафедри для читання п’ятничної проповіді) і надгробного пам’ятника дочки одного з османських високопосадових чиновників.

Для усунення всіх слідів мусульманського перебування в стінах християнських святині було розпочато масштабні будівельні роботи під керівництвом Яна де Вітте (1716 – 1785) за фінансової підтримки роду Потоцьких, які змінили як зовнішній (надбудований другий ярус келій, будівлі з’єднані в єдиний комплекс), так і внутрішній вигляд (в інтер’єр привнесені барокові елементи, перебудована дзвіниця) вже існуючих будівель комплексу Кам’янець-Подільського Домініканського монастиря.

Відразу ж після переходу Правобережної України під владу Російської імперії в 1793 році, імператриця Катерина II (1729 – 1796) підписала указ про створення Подільського єпископату православної церкви, що неминуче призвело до падіння авторитету католицизму і, як наслідок, занепаду його церков і конфесій. Для домініканського монастиря святого Миколая ці події стали фатальними – його діяльність як храму Божого зійшла нанівець; почався етап занепаду, пов’язаний з швидкою зміною власником – світських організацій. Семінарія, художня школа, музей, публічна бібліотека, притулок – лише неповний їх перелік за якихось сімдесят з невеликим років перед Першою світовою (1914 – 1918).

Офіційне ж визнання комплексу кам’янецького монастиря з костелом святого Миколая в якості пам’ятника архітектури республіканського значення сталося лише після Другої світової (1939 – 1945). Саме тоді почали виділятися кошти на реставрацію сильно пошкодженого в ході бойових дій храму, а його приміщення були віддані в розпорядження історичного архіву.

До кінця сімдесятих років ХХ століття оновлений Домініканський храмовий комплекс знову засяяв усіма гранями своєї колишньої краси, коли дзвіницю костелу увінчав мідний купол, а західний монастирський корпус отримав нове вбрання. Але і це був не кінець черги сумних подій, що переслідують католицьку святиню в самому серці старого Кам’янця – у 1994 році в вогні згарища повністю була знищена покрівля відреставрованої дзвіниці. Лише в 1998 році в стінах комплексу колишнього Домініканського монастиря знов запанували служителі Бога – власниками храму стає католицький орден отців-Паулінів, які по крихтах відновлюють храм.

Кам’яний келійний комплекс (1596) Домініканського монастиря святого Миколи був закладений як одноповерхова П-подібна будівля з трапезною, що примикає зі сходу, але під час великої реконструкції середини XVIII придбала другий поверх і замкнутість простору в єдиний периметр. Внутрішній інтер’єр, який не відрізняється вишуканістю, створений за коридорною схемою з одностороннім розташуванням служб. З зовнішнього декору варто відзначити оздоблення головного західного входу – емблема ордену францисканців в картуші, з короною і в оточенні військової арматури в трикутному  тимпані, і арочну галерею першого поверху східного та південного внутрішніх фасадів.

Джерело