м. Кам’янець-Подільський. Гунські криниці.

Цей сквер у центрі міста знають і люблять усі кам'янчани, адже досить часто на свята саме тут відбуваються концерти - і тоді весь простір навколо штучної водойми з фонтаном у центрі густо заповнюється глядачами. Та й у вільний час приємно тут посидіти на лавочці - з другом, з коханою чи наодинці з книгою. Тільки ось щодо назви скверу, що займає квартал між вулицями Шевченка, Лесі Українки, Князів Коріатовичів і Симона Петлюри.

Як стверджує археолог і краєзнавець Лідія КУЧУГУРА, для місцевості, де нині розташувався сквер, "назва "Гунські криниці" широко вживалася в Кам'янці не одне століття". Історик Олександр СЕМЕНТОВСЬКИЙ у нарисі "Кам'янець-Подільський" (1862 р.) зазначав, що з усіх джерел і криниць міста найсмачнішою була вода саме з Гунських криниць. Письменник Анатолій СВИДНИЦЬКИЙ, який у вересні 1870 р. відвідав Кам'янець-Подільський, у нарисі "Туди й назад" чорними фарбами змальовує місто, де колись учився у духовній семінарії: все йому тут противне. "Тільки й вода не противна з так званої Гунської криниці, - пише в нарисі Анатолій Патрикійович, - але пити її мені не довелося: криниця аж надто далеко за містом, а міст через провалля, що відділяє місто від криниці, зведено не більше ніж на дві третини увись".

І справді, в ті часи до криниць можна було добратися зі Старого міста, тільки здолавши три версти, - об'їзною дорогою через Польські фільварки. А для тих, кому було ліньки чи важко так далеко добиратися за найсмачнішою водою, її на возах доставляли в Старе місто і... продавали. Діжка коштувала від 25 до 85 копійок сріблом. Доступ до Гунських криниць полегшився, коли після 10 років будівництва в січні 1874 р. урочисто відкрили Новопланівський міст.

До речі, 1865 р., коли міст ще тільки почали будувати, було розроблено план упорядкування Гунських криниць. Зокрема, передбачалося влаштувати серію резервуарів і фонтан там, де нині стоїть пам'ятник воїнам-афганцям. Після відкриття мосту дещо із запланованого облаштування Гунських криниць було зроблено. Цікаво, що і в ті часи деякі святкові акції проводили біля Гунських криниць. Так, тут 21 квітня 1893 р. відбувся один із заходів святкування сторіччя входження Поділля до складу Російської імперії, а саме - водохрещення.

Український мовознавець, дослідник українських топонімів (назв географічних об'єктів), один з укладачів "Словника гідронімів України" (1979 р.) Олексій СТРИЖАК підкреслює надзвичайну рідкісність топоніма "Гунські криниці". В Україні, за словами Олексія Сильвестровича, є ще тільки одна схожа назва - річка Гунище в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (цю назву 1961 р. зафіксувала експедиція Інституту мовознавства АН УРСР).

Отож, сквер Гунські криниці, вулиця Гунська своїми назвами занурюють нашу пам'ять у глибину віків, коли півтора тисячоліття тому гуни переміщалися з Азії в Європу через нашу місцевість і знайшли тут джерела зі смачною водою. А можливо, ці джерела було знайдено пізніше на місці колишнього гунського табору чи поселення. Давним-давно зникли гуни. Не так давно, але кудись запропастилися і джерела зі смачною водою. Найдовше живе пам'ять...

Джерело